Як працюють професійні пенсійні програми за кордоном (продовження)

У більшості країн саме професійні пенсійні програми становлять значну частку в сукупній структурі пенсії громадянина.

Наприклад, у Швейцарії професійні пенсійні системи існують практично в кожній організації. У Швеції колективні договори між спілками роботодавців і профспілками забезпечують професійними пенсіями понад 90 % тих, хто працює. Високий відсоток охоплення такими пенсіями у Нідерландах (понад 80 % працюючих) та у США (70 %). До речі, корпоративні пенсії, які сьогодні дуже популярні на Заході, вигідні як державі, так і найманому працівникові та роботодавцю.

Є країни (наприклад, Швеція), де внески на професійну пенсію виплачують тільки роботодавці, а в США працівники – учасники лише окремих програм. Пенсійні накопичення в рамках системи професійних пенсій акумулюються в обраному роботодавцем або працівником фінансовому інституті й далі вкладаються в інвестиційні проекти. Такий механізм дає змогу уникнути знецінення накопичених коштів до моменту настання права на отримання професійної пенсії.

Здебільшого, професійна пенсія виплачується тоді, коли настає загальновстановлений пенсійний вік. Останнім часом у професійних програмах деяких країн (Іспанія, Швеція, Італія) передбачений достроковий вихід на пенсію, зазвичай з відповідним перерахунком у бік зменшення.

Цікаво, що чимало країн (майже всі країни Європи) надають на внески в професійні системи податкові пільги. Разом з тим, більшість країн оподатковують пенсії, що виплачуються громадянам. У Бельгії, Німеччині, Греції, Іспанії, Великобританії діє система, за якою оподаткуванню підлягають лише виплати. У Данії, Італії та Швеції, крім того, ще оподатковується дохід від інвестицій, а в Люксембурзі, навпаки, податком обкладаються лише внески. Так чи інакше, існування пільгового оподаткування професійних пенсійних систем знижує рівень податків, що надходять до державного бюджету, тобто держава опосередковано фінансує професійні пенсії.

Також у різних країнах участь у програмі професійного пенсійного забезпечення має або добровільний, або обов’язковий характер. Обов’язковими програми професійних пенсій можуть водночас бути як для роботодавця, так і для працівника. За законом або відповідно до галузевих колективних угод роботодавці повинні надавати професійні пенсії своїм працівникам. Причому до обов’язкових належать і ті професійні пенсійні програми, які роботодавці зобов’язані організувати, хоча участь працівників у них добровільна. Наприклад, у Скандинавських країнах, Нідерландах, Канаді внески – добровільні, в Австралії, Франції та Швейцарії – обов’язкові, а у Великобританії та Німеччині – змішані.

Роботодавець самостійно обирає одну з двох систем формування пенсійних накопичень – з встановленими внесками або з визначеною виплатою. У першому випадку розмір страхових внесків встановлюється у відсотковому співвідношенні до заробітку працівника, який бере на себе основний інвестиційний ризик, і тут витрати роботодавця відомі заздалегідь, стабільні і він легко їх контролює. У системі встановлених виплат працівникові гарантована певна пенсія, яка залежить від стажу роботи, а основні ризики несе роботодавець. Тут загальні витрати залежать від інвестицій, плинності кадрів на підприємстві, зростання заробітної плати в країні, тобто вони можуть бути тільки приблизно оцінені заздалегідь.

Зазвичай великі роботодавці віддають перевагу схемі зі встановленими виплатами. Це обумовлено отриманням економії від масштабу, але цей вид формування пенсійних накопичень потребує постійної перевірки ефективності інвестування пенсійних накопичень.

Малі підприємства частіше використовують схему зі встановленими внесками, що зумовлено прямою залежністю розміру внесків від розміру заробітку. Нині у світі зменшується кількість професійних пенсійних програм із визначеними виплатами і зростає кількість таких програм із визначеними внесками.

Норвегія

Наприклад, у Норвегії всі працівники центральних і місцевих державних органів беруть участь у схемі професійних пенсійних накопичень (до речі, в Україні теж обговорюють питання заохочення держслужбовців і представників деяких інших професій додатковими пенсіями за рахунок професійних пенсійних програм), а в приватному секторі встановлення професійних пенсій проводиться на добровільній основі і залежить від роботодавця. Однак професійні пенсійні програми отримують тут податкові пільги: сприятливий податковий режим полягає в тому, що внески віднімаються з оподатковуваного доходу роботодавця.

Фінляндія

А от у Фінляндії професійне пенсійне забезпечення здійснюється як в обов’язковій, так і в добровільній формі. При цьому міністерство соціального забезпечення та охорони здоров’я фіксує ставки внесків за пенсійними програмами. До речі, до 1993 року обов’язкові внески за професійними пенсійними програмами здійснювалися лише за кошти роботодавців. А вже з 1993 року законодавство Фінляндії зобов’язало працівників робити власні відрахування. Як наслідок у 2010 році величина обов’язкових внесків у середньому становила вже 21,1 % заробітної плати. При цьому пенсійні внески працівників у країні становлять 4,5 % зарплатні. Таким чином, роботодавці у середньому виплачують 16,6% заробітної плати працівника. Внески роботодавців і працівників до додаткових пенсійних схем не оподатковуються до певного рівня, який, у свою чергу, визначають таким чином, щоб підсумкова пенсія, що включає в себе обов’язкову і добровільну частини, могла становити максимум 60 % заробітної плати при найменшому пенсійному віці – 60 років. Інвестиційний дохід як за обов’язковими, так і за добровільними накопиченнями обкладається прибутковим податком у розмірі 29 %.

Китай

Починаючи з 1 січня 2014 року в Китаї введені податкові стимули для сприяння більш активній роботі системи добровільних професійних пенсій. Нові правила запроваджені для того, щоб посилити привабливість корпоративних програм і прискорити перехід на кількарівневу пенсійну систему. Корпоративні програми – це єдині узгоджені програми професійної пенсійної системи, однак кількість її учасників до 2014 року була досить невисокою: у 2013 році учасниками системи стали 19,6 млн найманих працівників (з-понад 280 млн осіб, що працюють у містах), з сукупною вартістю активів у розмірі 0,1 % ВВП Китаю.

Роботодавці, що фінансують такі професійні пенсійні програми, повинні сплачувати внески на рахунок учасника (тариф внесків більшості таких роботодавців становить 5-8 % заробітної плати учасника, причому максимальний розмір внесків не може перевищувати 1/12 фонду оплати праці за минулий рік), при цьому сплата внесків працівниками – справа добровільна. Коли наймані працівники досягають пенсійного віку (60 років для чоловіків і жінок-фахівців, 55 років для жінок, що працюють і отримують зарплату за роботу, яка не потребує особливої кваліфікації, і 50 років для інших категорій жінок), вони можуть забрати накопичені кошти з рахунку у формі разової виплати чи ануїтету.

Отож, як бачимо, у різних країнах світу існують різні підходи до роботи професійних програм: десь професійні пенсійні системи працюють краще, десь гірше. Але такий досвід, без сумніву, вартий уваги, адже корисний для всіх учасників системи пенсійного забезпечення. І, зважаючи на світовий досвід, Україна сьогодні має вирішити питання стимулювання роботодавців і працівників до активної участі в професійних пенсійних програмах. Треба сподіватися, що саме вони можуть стати для України справжнім стартовим майданчиком для запровадження системи накопичувальних пенсій.

За матеріалами журналу «Вісник Пенсійного фонду України»